User Profile

На жаль, батьки мене не витягли з колодязя, коли напували корову. Ще більше шкода того, що, власне, корови на той час у нас не було, бо молоко я люблю (принаймні любив). Трохи підріс і таки побачив корову, хоча мати й казала, що то теля: а для малої дитини немає різниці корова ти чи бичок, однаково — “рогата скотина”. Так-бо бабуся називала. Люблю маму моєї мами.
Дитинство минуло в бур’янах: мама щодня водила мене з братом на міський стадіон. А там, як самі розумієте, по перервах між іграми чи концертами трави пишаються над землею. Уже як зовсім став дорослим, коли було роки чотири, господарство наше переїхало до іншого міста. Корову, на жаль, ми не взяли. Тим паче тоді її вже не було (до речі, м’ясо я теж люблю), а купляти нову чи “отримати в прокаті”, як це зробили Шарик із Матроскіним, аби перевезти в інше місце — не доцільно хочаб із тієї причини, що дорогою вона могла народити такого собі Гаврюшу. Хто б його ніс?
Зростав, навчався. Тоді ще не було “Растишки”, тому бабуся привозила товчену яєчну шкаралупу й давала нам її їсти. Там-бо багато кальцію. От і виріс, як тополя у вгодованому ґрунті. Маю тепер не менше 187 сантиметрів. А вага? Як добряче попоїм, то наче багато, а як ні, усе одно немало.
Шкільні роки минули на “ослячій лаві”, бо був найвищим серед однокласників. Та я не ображався. Як казала героїня Надії Румянцевої , Людмила Добрийвечір: “Не місце красить людину, а людина місце”. І хоч це були не її слова — я трохи прибрехав — факт залишився: навіть там я поважав себе...
Боже! Де взявся цей Нарцис?

Friends (11):

Friend of (18):